В мене щось застрягло в зубах це зводить мене зрозуму 

 я знайшов ще одне коричнове п ятнишко всебе на плечі ось тут

що ви хлопці тут робите  ми копаєм о Антарктики

Ммене не можна перевозити в мене зустріч з лікарем на 5 годину 

мені  не вдається зрозуміти де моя тут провина

Що ти робиш?

 Майстре, ви показуєте на мене

Що  відбувається?

Я маю...Це  є... Це є дуже погані новини. 

Це є просто новини.Це не добрі і не погані.

Велика панда

Велика панда (Китайською: 大熊猫 dà-xióng-māo), Ailuropoda melanoleuca («чорно-білий котоніг») — ссавець, якого тепер відносять до родини ведмедевих, Ursidae
.Загальна характеристика
Велика панда живе в листяних та хвойних лісах із густим бамбуковим підліском в гористих місцевостях центрального Китаю, таких як, наприклад, Сичуань і Тибет, на висоті від 1200 до 4000 м над рівнем моря. Зливи та густі тумани протягом всього року властиві цим лісам, що часто повиті густими хмарами.

Загальна площа ареалу їхнього проживання біля 30 000 км², проте існує думка, що панди живуть на ділянці, що становить не більше 6 000 км². У рідних лісах кожна панда визначає свою територію, помічаючи крайні дерева за допомогою виділень із пахучих залоз. Іноді ці території частково накладаються на чужі межі, проте тварини звичайно уникають одне одного, живучи усамітнено.

Китайська назва панди означає «ведмідь-кіт,» і означає те саме якщо прочитати її в зворотному напрямку. На заході свою назву, «панда», вона отримала через віддалену схожість із Малою пандою, також вона була знана під назвою Плямистий Ведмідь (Ailuropus melanoleucus). Ближче до кінця 20-го століття панда стала своєрідним символом Китаю, та її зображення використовується на китайських золотих монетах. Вчені не мають точних даних скільки панди живуть в дикій природі, але, без сумніву, менше ніж в неволі. Китайські вчені повідомляли що панди в неволі досягали віку до 35 років.
Протягом довгого часу точна класифікація панди була предметом дебатів серед науковців, оскільки як Велика панда так і Червона панда поєднують ряд характеристик як ведмедів так і єнотів. Але генетичні тести виявили, що Велика панда є безсумнівно справжнім ведмедем, та належать до родини Ursidae. Найближчим її родичем серед ведмедів є очковий ведмідь з Південної Америки. Науковці досі не досягли згоди щодо того, чи Червона Панда належить до родини ведмедевих (Ursidae) чи єнотових (Procyonidae).

Велика панда це вимираючий вид, головною загрозою її виживанню є подальша втрата середовища проживання та дуже низький рівень народжуваності, як в неволі так і в дикій природі. Вважають, що близько 1,600 панд досі проживають в дикій природі. Велика панда є символом Всесвітнього Фонду Дикої Природи  
Зовнішній вигляд
Велика панда має чорно-біле забарвлення та будову тіла типову для ведмедів. Шерсть на вухах, лапах та плечах чорного кольору, також має чорні «окуляри» навколо очей. Решта тіла покрито шерстю білого кольору. Хоча науковцям невідома причина такого забарвлення, дехто припускає, що таке плямисте забарвлення забезпечує панді ефективне маскування на тінистому снігу та скелях, що характерні для середовища їхнього проживання. Товста шерсть забезпечує тепло панді в її холодних лісах. Велика панда має великі кореневі зуби та сильні щелепні м'язи, що допомагають їй поїдати твердий бамбук.

Розмір панди порівняльний із розміром американського чорного ведмедя: на чотирьох лапах її зріст становить 0.5-1 м в холці, довжина 1.2-1.5 м. Самці більші ніж самки, та можуть важити до 160 кг. Самки рідко досягають ваги понад 90 кг.

Велика Панда має незвичну лапу: з «великим пальцем» та п'ятьма нормальними пальцями; «великий палець» насправді є зміненою зап'ястною кісткою.

Поведінка

Великі панди — істоти нічні, що не сплять від сутінків до світанку. Вдень вони засипають і відпочивають, проте не в постійному лігві, а в затишному місці, де-небудь поміж скелями чи навіть у дуплі дерева.

Владно тримаючись на задніх лапах, великі панди звикли завжди рухатися, ступаючи на на всі чотири лапи клишоногою ходою. У разі погоні вони переходять на незграбний клус, проте невдовзі втомлюються і полишають швидкісний темп. Панди зразкові верхолази, через що часто видираються на нижні гілки дерев, шукаючи корм, чи просто відпочити чи сховатися від небезпеки.

Харчування

Попри те, що таксономічно велика панда є хижаком, харчується вона майже винятково бамбуковими пагонами. Доросла панда протягом дня поїдає до 9-14 кг бамбуку. Як більшість ведмедів, вона є всеїдною твариною та в її раціон входять, окрім бамбуку, яйця, комахи, дрібні ссавці, риба, якщо на них вдається вполювати, а також вживають траву, квіти, гриби, корінці та кору. Як і ведмідь, панда вдається до нападів на бджолині гнізда.

Попри те, що бамбук становить близько 99% раціону тварин, у панд відсутні гени, що кодують ферменти здатні розщеплювати целюлозу наявну у бамбуці. Здатність засвоювати целюлозу пандами приписують мікробам, що живуть у травній системі.[2] Відтак, травна система в панди не така ефективна, як в інших травоїдних тварин. Якщо більшість травоїдних засвоює 80% їжі, то панда лише 17%. Через низькопоживну дієту, пандам важливо зберігати повним травний тракт. Це причина чому панди можуть випорожнюватися до 40 разів на добу.[3]

Через низьку ефективність травлення, у період неспання, тобто близько 16-ти годин на добу, панда майже постійно харчується. Для збереження нормальної маси тіла їй необхідно з'їдати величезну кількість бамбуку. Специфічна дієта визначає поведінку та анатомію панди. Задля збереження енергії, панди тяжіють уникати соціальних контактів та круто нахиленої місцевості. Округле масивне тіло та спокійний спосіб життя вказують на низький рівень метаболізму, що дозволяє економити енергію.[4] Кругла голова — наслідок наявності масивних м'язів від верху голови до щелепи, які дозволяють пережовувати волокнистий бамбук.

Панди вживають усі 25 видів бамбуку, що існують в природі. Лише кілька видів бамбуку ростуть у тих висотах, які зараз населяють панди. Листя бамбуку містять найвищий рівень протеїну; стебла — менший. Через синхронне цвітіння, ріст та відмирання усього бамбуку одного певного виду, велика панда мусить жити у досяжності принаймні двох різних видів рослини аби уникнути голодування.
Розмноження

Сезон парування великих панд триває від середини березня до травня, коли тварини знаходять собі пару. На одну самицю претендує 4-5 самців, але щойно гамірне спарювання відбулося, тварини повертаються до колишнього усамітненого способу життя. Через 3-5 місяців самиця знаходить у печері чи дуплі затишний теплий барліг. Вагітність триває від 95 до 160 днів. Заславши лігво листям та гіллям, вона починає народжувати маля. Нерідко на світ з'являються двоє чи троє ведмежат, але у більшості випадків самиця, за браком часу для необхідної опіки та уваги вигодовує одного з них, а решту полишає на загибель.

Тижневе дитинча панди

Панди народжуються сліпі й майже голі, вагою не більше 150 г. Перші три тижні самиця практично постійно сидить, не випускаючи малюка з передніх лап та притискаючи його до сосків. Дитинча швидко росте. Наприкінці першого місяця в нього відростає хутро з чорними плямами, а через два тижні розплющуються очі. Ходити воно починає лише через три місяці, а до цого мати постійно його носить на собі.

У п'ятимісячному віці малюк переходить на бамбуковий корм, а ще через місяць його відлучають від грудей. Коли йому виповнюється 1-1,5 року, дитинча залишає матір і провадить самостійне життя. Великі панди досягають статевої зрілості в шестирічному віці, і самиця народжує потомство кожні 2-3 роки.
Панди за межами ареалу[ред. • ред. код]

Доросла панда в зоопарку Сан-Дієго.

Про Велику панду на Заході вперше довідались в 1869 від французького місіонера Давида Армана (1826—1900). Велика панда вже протягом тривалого часу є улюбленцем публіки, частково через свою «дитячу» милу зовнішність, що робить її схожою на живого плюшевого ведмедика. Також до її невинного образу додалось те, що зазвичай зображають як вона мирно поїдає бамбук, а не панду на полюванні. Незважаючи на такий популярний образ, панда може бути такою ж небезпечною як і будь-який інший ведмідь такого розміру.

Передача великих панд в американські та японські зоопарки була важливою складовою частиною дипломатії КНР в 70-х роках, коли розпочався культурний обмін між КНР та Заходом.

Але починаючи з 1984, панди перестали бути об'єктом дипломатії, та Китай почав позичати панд іншим країнам на період 10 років. Стандартна позика включає плату розміром до $1,000,000 на рік та умову, що малята панди народжені під час позики є власністю КНР.

В 1998 судовий позов Світового Фонду Дикої Природи став причиною того, що Американська Служба Риби та Дичини тепер перед тим як видавати дозволи на імпорт в країну панд, вимагає від американських зоопарків що хочуть їх імпортувати, включати в контракти із КНР вимогу про те, що половина виплачених коштів буде спрямовано на захист панд та їхнього середовища проживання.
Панда в поп-культурі

Панда фігурує в англійському мовному жарті, подібному на відомий жарт російською про використання коми в реченнях: «Казнить нельзя помиловать». Англійською мовою це звучить наступним чином: Заходить панда в ресторан та замовляє обід. З'їдає його, витягає пістолет, стріляє в стелю та виходить. Обурений власник ресторану вибігає за нею та кричить: «Чому? За що?». Панда повертається, та мовчки дає йому книгу із зоології із поганою пунктуацією, в котрій написано про раціон панд: «Eats, shoots and leaves» (їсть, стріляє та виходить) замість «Eats shoots and leaves» (їсть пагони та листя). (Англійською shoots може, в залежності від контексту, означати або «пагони» або «стріляє» в третій особі однини теперішнього невизначеного часу, leaves: або «листя» або «виходить» в другій особі однини теперішнього невизначеного часу.)

Почему мы любим кошек?Небольшая попытка заглянуть в тайну очарования кошек.

Очарование кошек не передать словами. Нас умиляют котята, которые могут мирно спать на нашей ладони. И иногда так хочется, чтобы они никогда не вырастали. Но вот они вырастают, и уже через год к нам на колени прыгает не маленький пушистый комочек, а упитанная приличных размеров тушка, но все с тем же успокаивающим мурлыканьем. Нет, мы не стали меньше любить своего питомца. Даже больше. Годы идут, и вот он превращается из милой забавной игрушки в члена семьи, и начинает занимать все больше места в нашей душе. Вот мы уже не представляем своей жизни без него.

Мы готовы простить кошкам все – подранный уголок любимого кресла, оторванный кусок обоев, там где Мурзик вчера пронесся по стене, поцарапанный косяк, пропавшую где-то под кроватью ручку, дурно пахнущую лужицу в углу под шкафом… Как бы мы ни старались быть с ними твердыми, заветный кусок ветчины любимый проглот всегда выпросит. И как бы кощунственно это ни звучало, мы будем больше плакать о смерти своей Мурки, чем дальнего родственника…

Очарование кошек не передать словами. Так в чем же оно заключается? Еще Зигмунд Фрейд приводя пример в главе «О нарцизме», указал на исключительную прелесть кошек. Они производят впечатление, будто им все в мире безразлично в мире. И только их собственное Я имеет значение. Тем самым они возвращают нас в мир детства, и в нашем подсознании воскресает образ того душевного состояния, от которого мы давно отказались.

Все принижающее их кошки гордо отстраняют от своей персоны. Даже выпрашивая у вас лакомый кусочек, кошка никогда не уронит своего достоинства. Даже когда вы чешете ее за ухом, а она в награду вам мурлычет, вы в глубине души понимаете, что получаете гораздо больше удовольствия, чем она. Все ваше внимание и забота воспринимаются кошкой как должное. Потому что это для собаки вы хозяин, а для кошки верный слуга. И не пытайтесь выяснить кто в доме хозяин. Все равно поймете, что не вы.

Понаблюдайте за своей кошкой. Поиграйте с ней, потискайте, погладьте против шерсти. А когда отпустите, посмотрите, с какой грациозностью, с какой гордостью она отряхивается, какой взгляд вам пошлет: «Мне все равно. Я и так королева». И окажется совершенно права. И вы, как верный подданный, опять готовы выполнять все капризы домашней любимицы, вновь и вновь очаровываясь ею.
Котики и кошечки - новые статьи.
Супер - кошки. Необычные способности наших домашних любимцевКошки… эти пушистые создания, живущие с человеком бок о бок на протяжении уже нескольких тысячелетий, все еще остаются для нас большой загадкой. Этих милых зверьков всегда окутывал ореол почти, что мистической тайны. Кошек обожествляли и почитали в Древнем Египте, в Средневековой Европе их часто связывали с колдовством и потусторонними силами, кошки герои многих сказок, былин, поверий.
И все это не спроста, ведь кошки на самом деле необыкновенные животные, обладающие необычайными способностями.
Читать...
Кошка в маске - что за сказка?

Кошки одни из самых любознательных животных. Именно любопытство чаще всего играет с кошками злые шутки, поэтому в домашнем бюджете всегда должна быть выделена определенная сумма, предназначенная для лечения домашнего животного.
Большую опасность для кошек представляют комнатные растения. Заводя домашнего питомца, следует узнать, какие из имеющихся в квартире цветов могут навредить животному...
Читать...
Лечимся у кошек.

Наверно многие замечали, что в семьях где живут домашние животные обстановка намного теплей и уютней и болеют гораздо реже. Это не фантастика, а факт, доказанный врачами и учёными.. Домашние питомцы способны подарить человеку то, что не купишь ни за какие земные богатства, это здоровье и любовь.
Читать...

Зовнішній вигляд[ред. • ред. код]

Леви — єдині кішки, у яких так разюче самці відрізняються від самок. Дорослі леви-самці відрізняються великою гривою і виглядають набагато більшими за левиць. Лев вважається за дорослого в 5 років і до цього моменту набирає свій оптимальний «бойовий» розмір. Самці важать 150–225 кг, в окремих випадках — до 240 кг при довжині тіла без хвоста 1,7-2,5 м, хвіст — 90-110 см, висота в загривку 90-125 см. Маса самок становить 100–150 кг, в окремих випадках до 160 кг. Найважчий лев був убитий в 1936 році в Трансваалі, він важив 313 кг (книга рекордів Гіннеса). Зазвичай звірі в неволі більші. У 1970 році в Лондонському зоопарку було зареєстровано рекордна вага лева 375 кг. Лев відрізняється від свого найближчого родича тигра, дещо іншими пропорціями тіла. Так, тигр трішки довший, а лев вищий в плечах і має трохи більш витягнутий череп, але в основному ці дві великі кішки мають приблизно однакові розміри, а також однакову силу. Наприклад, сила укусу тигра і лева може досягати 450 кг, а сила удару лапою досягає 180 кг, швидкість удару лапою досягає 6 м/с. Спосіб життя левів не типовий для великих кішок. Леви живуть великими сімейними групами — прайдами. Полюють і дивляться за дитинчатами, в основному самки, самці ж охороняють територію. Бої за самок часто закінчуються смертю самця-захисника або претендента. Деякі прайди спеціалізуються на одному з видів здобичі (є леви, які полюють на слонів). Дорослий самець здатний з'їсти більше 30 кг м'яса за раз. Ситий лев може проспати майже 20 годин. При нагоді, вбиває представників інших котячих і гієн.

Поведінка[ред. • ред. код]

Леви мешкають в степах і саванах і полюють на тварин середнього і великого розміру, насамперед, на копитних. Здобувати великих тварин (буйволів і жирафів) їм допомагає колективний спосіб життя. Леви розходяться і займають певні позиції. Є леви-загоничі, вони підкрадаються до жертви на невелику відстань, після чого здійснюють кидок, направляючи вибрану тварину на групу, що очікує в засідці. Самець допомагає завалити велику здобич, якщо потрібна груба сила і вага.

У сутінках тактика полювання міняється, леви один за одним безшумно йдуть в темряву і оточують стадо. Якщо самці допомагають їм, декілька грізних гуркотів реву поженуть переляканих тварин туди, де їх чекають леви. Таким чином вони живляться.

Коли зебр і гну багато, леви харчуються майже виключно ними. Лев зазвичай їсть раз на два-три дні, але здатний обходитися без їжі декілька тижнів. Серйозною небезпекою, голод стає після того, як стада починають сезонну міграцію по рівнинах. Так, левиця з безпорадними новонародженими левенятами іноді залишається одна, коли йдуть стада, а за ними і її прайд.

Леви поїдають здобич в суворо встановленому порядку: спочатку розпорюється черевна порожнина і з'їдаються серце, печінка і нирки, а потім м'ясо разом з шкурою. Домінуючий самець їсть першим, навіть якщо ніякої участі в полюванні не приймав. Якщо дичини в цей час року багато і він не надто голодний, то інші члени прайда теж можуть бути допущені до бенкету. Інакше вони вимушені чекати, поки він не насититься, і лише тоді уривають свою частку. Левенята їдять останніми, якщо для них ще щось залишається, і нерідко домінуючий самець стежить, щоб вони отримали хоч які-небудь залишки.

В період спаровування відношення між партнерами дуже ніжні. Домінуючий лев злучається з самкою, у якої наступила тічка, кожні двадцять-тридцять хвилин — і так годинами.

Леви звикли до періодів надлишку і позбавлень, тому коли є їжа, вони наїдаються до відвала. Але лев що наївся, стає сонним і лягає спати, а у залишків туші збираються шакали, грифи і гієни. Леви сплять в маленьких острівцях тіні або траві, нагрітої сонцем савани, по 20 годин на добу.

Прайд[ред. • ред. код]

Дорослий самець лева

Леви є хижими ссавцями і живуть в сімейних групах, так званих прайдах. Прайд складається з одного-трьох самців, декількох статевозрілих самок і левенят обох статей. Самки займаються полюванням для прайда, а самці — охороною території.

У прайді рідко буває більше трьох дорослих самців, тому що зростаючи, молоді леви починають відвойовувати верховенство ватажка. Якщо їм це не вдається, їх зазвичай виганяють з прайда і вони або створюють свій власний, або якийсь час ведуть холостяцьке життя. Предки левів, як і решта всіх кішок, були одинаками. Тому, не зважаючи на те, що леви є соціальними тваринами, характер левових прайдів достатньо унікальний. Ієрархія всередині прайда або виражена слабо, або зовсім відсутня, що вкрай нетипово для зграєвих тварин. Ця особливість виражається в постійних конфліктах всередині прайда і в тому, що, як правило жоден з левів, навіть дорослий самець, не володіє незаперечним авторитетом. З цього також випливає, що в левових співтовариствах не буває ватажка. Не зважаючи на те, що дорослий самець є найсильнішою особиною в прайді, він не ухвалює ніяких рішень. Коли йти на полювання, на яку тварину нападати, на яку територію перейти у пошуках здобичі — все це вирішують самки, але навіть вони не діють згуртовано. На полюванні, як правило, кожен лев сам вибирає собі мету; в кращому разі вони розбиваються на пари, які діють спільно. Все це дуже незвично для соціальних тварин і говорить про те, що левовий прайд не є зграєю, в нашому розумінні цього слова. Це швидше група сильних осіб, присутніх разом з потреби, але що так і не навчилися діяти як одна команда.

Постарілих і хворих левів прайд захищає, так наприклад, якщо лев не може полювати через пошкодження, отриманих на полюванні, то він допускається до трапези.

Розмноження[ред. • ред. код]

Через три з половиною місяці після спаровування вагітна левиця йде від прайда, відшукує відокремлений, зарослий травою куточок і там породжує на світ потомство. Левенята народжуються сліпими і безпорадними. Виживає в більшості випадків не більше половини всіх левенят.

Левенята смокчуть материнське молоко з народження і до шести-семимісячного віку. Потім вони їдять тільки м'ясо.

У віці близько двох місяців левенята приєднуються до прайду.

Ритуали домінування[ред. • ред. код]

Межі території свого прайда домінуючий лев мітить, пирскаючи на кущі сумішшю сечі і виділень анальних залоз і оповіщає про те, що територія належить йому, громовим ревом. У основі такої територіальної поведінки лежить потреба захистити самок прайда, яких він вважає за свою власність, від замахів інших самців, а тому їх мисливська ділянка автоматично стає його територією.

Коли молодий лев, або декілька таких левів починає виявляти цікавість до певних володінь, це означає війну. Левиці ж відганяють будь-яку чужу самку, яка спробує приєднатися до прайду.

Підвиди[ред. • ред. код]

Катангський лев

Існує більше десятка підвидів левів, що відрізняються розмірами, формою гриви. Всі підвиди, окрім одного, мешкають в Африці на південь від Сахари.

• Азіатський або індійський лев (P. leo persica) був поширений по території південної Євразії від Греції до Індії. Зараз збереглося близько 300 особин в Гирськом заповіднику в штаті Гуджарат, Індія.
• Атласський або берберійський лев (P. leo leo) був поширений на півночі Африки в Атласських горах. Відомі зі старовини — саме атласські леви містилися у римських імператорів. Останній лев був знищений в Марокко в 1922 році.
• Сенегальський лев (P. leo senegalensis) — поширений на території Західної Африки, під загрозою зникнення.
• Лев Північного Конго (P. l. azandica).
• Східно Африканський лев або Лев Массаї (P. leo nubica) — мешкає в Східній Африці.
• Катангський лев (P. leo bleyenberghi) — мешкає в Анголі і на півдні Конго (названий по провінції Катанга); під загрозою зникнення.
• Південноафриканський або Трансваальський лев (P. leo krugeri).
• Капський лев (P. leo melanochaita) — останній лев знищений в 1860 році.

Йоркширский терьер

Стандарт:

РОСТ: до 23 см, вес до 3,1 кг.

ОКРАС: шерсть на голове и лапах имеет золотистый красно-коричневый цвет, который не должен переходить на шею или иметь примеси серых и черных волос.

От затылка до хвоста — темный голубовато-стальной (не путать с серебристо-голубым) без примесей.

На груди и ушах шерсть имеет ярко выраженный красно-коричневый цвет.

Хвост голубого оттенка, гораздо более темного, чем на спине.

ШЕРСТЬ: шерсть длинная, без подшерстка. Согласно стандарту шерсть на корпусе должна быть средней длины, абсолютно прямой, тонкой шелковистой структуры, не пушистой.

Достоинства

Привязчив и предан, легко уживается со всеми домашними животными

Обладает хорошим здоровьем

 

Сложности

Трудно готовить к выставке

Необходимо еженедельно мыть
 

Общее описание породы, характер

Все знают йоркширского терьера, этого маленького модника, завсегдатая стильных вечеринок и тусовок. А ведь когда-то его жизнь была совсем другой! Эти малыши жили вместе с крестьянами, ловили крыс и мышей, и не догадывались о том, что через столетия станут иконами стиля и любимчиками голливудских знаменитостей. Надо сказать, что йоркширы по сей день не утратили свой навык в охоте на мелких грызунов, однако, теперь это скорее развлечение, чем насущная необходимость.

Итак, родиной йоркширских терьеров считают графства Йоркшир и Ланкашир. Среди ближайших родственников этих собак специалисты называют пейсли-терьеров и клайдесдейл-терьеров, разведение которых на сегодняшний день прекращено. Также к их предкам относят мальтезе, благодаря которым, йорки, вероятно, и получили свою роскошную шерсть.

Разговорам об эффектной внешности этой собаки можно посвятить не одну страницу, а как же внутреннее содержание? О, оно столь же исключительно, как и блеск его шерсти, и сияние огромных глаз. Несмотря на крошечные размеры, йоркширский терьер отличается большим умом и деликатностью. Он никогда не будет приставать к вам, если вы заняты или не настроены на игры. Хотя, что уж греха таить, ваше внимание для йорка — на вес золота! Поэтому он готов целый день находится рядом с хозяином — дома, в путешествии или на веселой вечеринке. Просто его присутствие удивительно ненавязчиво и очень приятно.

Миниатюрная комплекция не лишила йоркширских терьеров основных качеств, присущих большим терьерам. Они также смелы, любопытны и неутомимы. Йорки преданы своим хозяевам и отлично сходятся с другими людьми и собаками.

  

Важно учитывать, что йоркширский терьер не подходит для семей с маленькими детьми, так как это очень хрупкое создание, которое легко травмировать (особенно в щенячьем возрасте).

Виды, стандарты и разновидности

Существует две разновидности этой собаки, различающиеся по строению морды — классический тип и, так называемый, «бэби-фейс». Для последнего характерны огромные выпуклые глаза и короткая мордочка, он очень популярен среди любителей собак, хотя профессионалами больше ценится классический тип.

  

По стандарту йоркширских терьеров не подразделяют на подвиды по каким-либо признакам. Однако, неофициально в России существует несколько разновидностей йорков, различаемых по размеру. Йоркширский терьер весом до 1,5 килограммов классифицируется как микро или супер-мини йорк, от 1,5 кг до 2 кг — мини; стандартными считаются терьеры весом от 2 кг до 3,1 кг.

Еще одна неофициальная разновидность йоркширских терьеров — Бивер Йорк. Своим появлением они обязаны немецким заводчикам Вернеру и Гертруде Бивер, которые вывели первого представителя этой породы в 1984 году. Родителями первого бивер-йоркширского терьера являлись обыкновенные йорки, от который биверы отличаются светлым окрасом шерсти.

Выбор щенка йоркширского терьера

Если вы хотите завести красивого и породистого, а главное здорового йорка, не стоит прибегать к услугам перекупщиков, объявлениями которых зачастую пестрят специализированные сайты, или покупать щенка на рынке. Верным решением будет приобретение щенка в питомнике или у профессиональных заводчиков.

Щенки йоркширского терьера появляются на свет с короткой шерстью черного окраса и несколькими светлыми пятнами на бороде, лапах и над глазами. Шерсть щенка должна быть прямая и блестящая. Внимательно осмотрите лапы животного — они должны быть прямыми; задние лапы не должны быть повернуты «коленными» суставами во внутрь или перекрещиваться. Обратите внимание на челюсти щенка: они должны быть одинаковыми и стоять ножницеобразно. Глаза восьмимесячного щенка уже ясные и блестящие. Мочка носа черная, но возможны и экземпляры с белым пятном. Но имейте ввиду, что такой цвет носа сохранится у взрослой особи. Чтобы сделать примерные выводы о размерах взрослой собаки, обратите внимание на лапы щенка.

 

Если вы не являетесь большим специалистом, стоит обратить внимание на «родителей» щенка. Так вы сможете представить, как будет выглядеть ваш щенок, когда вырастет, а также его характер.

Стоячие уши являются одним из признаков породы йоркширский терьер. Однако, попадаются и вислоухие щенки. Уши могут опускаться по одному или оба сразу в период прорезывания зубов или если они уже прорезались. Потрогайте уши щенка: если они упругие и плотные у основания, вполне вероятно, что со временем они приобретут «стандартную» форму. Однако, если вы приобретаете выставочную собаку, то лучше не рисковать.

В случае, если вы покупаете йоркширского терьера для разведения, лучше выбирать щенков не моложе 6-ти месяцев. Так вы сможете точно понять размер взрослой собаки, который является немаловажным фактором при вязке. Конечно и маленькая особь способна выносить щенков, но все же могут возникнуть определенные сложности. Выбирая крупного щенка, вы страхуете себя от проблем при разведении. Кроме того, вы можете просто поговорить с заводчиком. Хороший специалист с радостью поможет вам выбрать наиболее подходящего щенка из помета.

Особенности содержания, уход, здоровье

Главным богатством йоркширского терьера является его необыкновенная шевелюра, которая напоминает восточное шелковое покрывало, отливающее то золотом, то серебром. Шерсть йорка, кстати, растет всю жизнь, и у выставочных собак обычно не подстригается. Конечно, этому счастливчику природой дана редкая красота, однако, заводя йорка, вы должны четко понимать, что он потребует большого внимания и ухода.

Итак, чтобы волосы йоркширского терьера оставались длинными и шелковистыми (и выглядели ничуть не хуже, чем у той красотки из рекламы), их необходимо регулярно мыть со специальными шампунями и бальзамами, а также смазывать маслом. К чести этого малыша нужно сказать, что он способен выдерживать довольно долгие и мучительные процедуры по уходу за шерстью — например, ее накручивание на папильотки.

Также йоркширскому терьеру необходимо регулярно обрабатывать зубы, уши и глаза (ввиду склонности к коньюктивиту). Впрочем, если песик — ваше желанное дитя, все эти процедуры будут вам в радость и не доставят особых хлопот.

Особенности вязки йоркширского терьера

Как и в случае со многими другими породами, не следует вязать йоркширского терьера, не являясь профессиональным заводчиком. Некоторые нюансы может знать лишь опытный заводчик. Кроме того, чтобы собаку допустили к племенному разведению, она должна регулярно посещать выставки и оцениваться экспертами.

Одежда для йоркширского терьера

Так как у йоркширского терьера нет подшерстка, он очень чувствителен к низким температурам. Шерсть греет йорка примерно так же, как волосы греют голову человека. Следует беречь питомца от переохлаждения и сквозняков. Для зимних прогулок необходимо приобрести теплую одежду.

  

Являясь одной из самых популярных пород собак, йоркширские терьеры могут позволить себе иметь довольно разнообразный гардероб. Производители предлагают одежду и аксессуары для йорков на любой вкус. В магазинах вы легко найдете куртки, дождевики, теплые зимние комбинезоны, платья, спортивные костюмы, футболки, толстовки, а также всевозможные заколки, ошейники и поводки.

Учитывая особую структуру шерсти йоркширского терьера многие магазины предлагают специальную одежду для длинношерстных собак. Такие наряды имеют подкладку из скользкого материала — вискозы, шелка или сатина, которая препятствует скатыванию шерсти в колтуны.

Стрижки йоркширского терьера

Главное достоинство йоркширского терьера — его красивая шерстка. Но, чтобы она выглядела опрятно и шикарно, вам придется регулярно ухаживать за ней. Основной уход включает в себя расчесывание, мытье, распутывание колтунов. Кроме того, специалисты рекомендуют раз в две недели делать питомцу гигиеническую стрижку. Она необходима, так как без нее ваш песик может стать одним сплошным колтуном.

Стрижки йорков можно разделить на два вида: стандартные и модельные. Стандартные стрижки обязательны для выставочных собак и выполняются в строгом соответствии с правилами, но не сложны в исполнении: шерсть коротко подстригают в области подмышек и паха, на кончиках ушей, а также выстригают пучки шерсти между пальцев. Такую стрижку вы легко сможете сделать сами в домашних условиях, руководствуясь специальной литературой и советами специалистов. Вам понадобятся специальные ножницы, машинка и расчески. После окончании работы необходимо обязательно вымыть собаку. Но все же стрижку для выставки лучше поручить профессионалу.

Огромной популярностью у хозяев йоркширских терьеров пользуются модельные стрижки. Практически в любом городе можно найти салоны, предлагающие такую услугу. Вы сможете выбрать по каталогу или сделать одну из популярных стрижек, например, «подо льва», «под спаниеля», «под цверг-шнауцера».

Питомники и клубы

Официально порода йоркширский терьер была признана и внесена в племенную книгу в 1886 году Кеннел-Клубом. В 1898 году появился первый клуб породы.
В России первый питомник был открыт в 1991 году в Мытищах. Туда были завезены йорки из Испании и Англии, а позже и из Франции. В настоящее время в российском клубе этой породы зарегистрировано более 75 питомников, более 60 из них расположены в Москве и Московской